Одеський національний університет імені і.і. Мечникова, факультет журналістики, реклами та видавничої справи
Мурали Одеси
Дипломна робота на здобуття ступеня бакалавра
студентки 5-го курсу
Пліткіної Анастасії Олександрівни
Стріт-арт зустрічається на нашому шляху щоденно: розмальовані стіни під'їздів, прикрашені нерозбірливими підписами поверхні домівок, короткі теги, малюнки. Це наслідок внутрішнього протесту, бунту проти системи.
Початок 21 століття відзначився появою різноманітних течій стріт-арту, повністю змінюючи уяву про те, яким повинен бути міський простір. Яскравим різновидом вуличного мистецтва стали мурали.

Ми не замислюємося про витоки і образи, що передає у своїх творчих задумах автор. Зазвичай будь-яке втручання в міське середовище сприймається як акт вандалізму, що негативно позначається на естетичної складової міста. Та якщо поглибитись у саме єство культури вуличних митців, можливо пізнати там не лише багато проблем і повідомлень суспільству, але й самого себе.

Перші прояви вуличного мистецтва
Вуличне мистецтво давній засіб висловлювати свої думки. Ще з часів існування перших людей ми бачимо як передавали повідомлення на поверхнях печерних скель. Археологи знаходять доісторичні прояви мистецьких здібностей наших предків до сьогодення: у 2019 році в Індонезії на острові Сулавес виявили малюнок із зображенням сцени полювання, який оцінюють у 44 т.р. до н.е. Важко уявити, скільки ще непізнаних витворів мистецтва існувало продовж усіє історії людства, тих, що пішли у вічність так і не ставши культурною спадщиною.
Анна Місюн
Доцент кафедри культурології, мистецтвознавства та філософії ОНПУ
«Мистецтво палеоліту, наскальний живопис неоліту, мезоліту носять зовсім інший характер. Вони набули культового значення і стали частиною ритуальної комунікації між спеціально навченими людьми: різного роду шаманами та жрецями. Модернізуючи поняття: тонкими планами буття. Іншими вимірами світу, де живуть духи, звідки приходять душі померлих представників племені, та куди вони йдуть. Тобто, це спілкування з вічністю. Для ранніх культур мистецтво взагалі, і наскальний живопис зокрема, це форма такої магічної ритуальної діяльності, яка носить синкретичний характер. Це історія, розповідь про події, які відбувалися в житті племені, роду, народу в цілому. Міфологічні оповідання про героїв предків, про людей, які щось винайшли. У будь-якому випадку все це носило культовий, релігійний характер» — розповідає Анна Місюн, доцент культурології та мистецтвознавства.

фото з сайту https://studfile.net/
Бум стріт-арту кінця XX початку XXI століття
«Своє походження стріт-арт бере від графіті (італ. graffare — дряпати), що уособлювало у собі надписи побутового характеру, політичного змісту або соціального протесту, які дряпали на поверхнях будинків» — пише Марина Чиcтякова у своїй праці «стріт-арт в контексті викликів сучасності».
«Витоки стріт-арту беруть свій початок в 80-х роках кінця 20-го століття. Поштовхом для його розвитку з політичної точки зору стає лібертаріанство. Вираз свободи особистості, розкутість від різних заборон держави. У 80-ті роки активно починають підіймати питання свобод гендеру, з'являється рух ЛГБТ спільноти, економічних свобод і політичних» — вважає Анна Місюн.
Перші графіті спочатку були тегами (англ. tag — ярлик, знак), підписами автора. Важливо зазначити, що у ХХ столітті вуличне мистецтва тягне за собою появу молодіжних субкультур, які були пов'язані із рок-н-ролом, панк-роком, а ще пізніше — хіп-хопом. Саме вони почали використовувати підписи на околицях із власними псевдонімами, щоб заявити про себе, та звалися «рейтерами».

Відомим прикладом є підпис «Kilroy was her» (Кілрой був тут) у Берліні, який з'явився у часи Другої Світової війни. З годом рух почав розповсюджуватись і створив справжній бум у Нью-Йорку 1970-1980-ті рр. Цей тег несе в собі ідеї свободи і перемоги. «Письмо текстів», малювання трафаретів з військовими принципи. Це був так званий «wildstyle», що у перекладі «дикий стиль». Він поширювався по Європі, відзначився у Парижі і закріпився в бідних районах Латинської Америки, де ще до того з'явилася власна традиція малюнку на домівках — «муралс».


фото з сайту https://lh3.googleusercontent.com/
Ближче до кінця XX століття вуличне мистецтво перетворювалося і реформувалось. Крім Мексики, культура вільного самовираження перебралася ближче до Європи. Так, наприклад, в 80-90 роках в Берліні з'явився відомий мурал «Господи, допоможи мені вижити серед смертної любові» по авторству Дмитра Врубеля. Це не єдина робота, що прикрашала стіну, та вона стала настільки відомою, що до сьогодні люди із усього світу бажають зробити фото на її тлі. Політичний підтекст картини привернув увагу до суспільних проблем того часу, вона викликала реакцію глядача та разом із іншими роботами сколихнула громадськість.

«Згодом це перетворюється на війну в Нью-Йоркському метро, тому що держава через муніципалітети видає ряд законодавчих актів, де молодим людям за вандалізм можуть дати термін до 6 років позбавлення волі, якщо вони незаконно щось зображують на будинках, стінах. Єдине місце, де можна щось намалювати і встигнути втекти стають вагони андеграунду, підземки Нью-Йоркського метро. Походження такого стріт-арту виражає протест, та є пролетарським. Тобто, проти влади. Проти обмеження особистості», — ділиться мистецтвознавець.


Вже 90-ті роки підкорювали вулиці різноманіттям творчого виразу артистів і яскравим представником цього часу став Бенксі (Banksy). Відомий на сьогодні художник із Брістоля перегорнув уяву цілого світу про стріт-арт, своїми працями він надав нові сенси в міське середовище. Його роботи виражають актуальні теми у суспільстві: глобальне потепління, політичні сатири, соціально важливі проблеми бідності, дискримінації, інше. Завдяки творчості Бенксі на початку нашого століття сталася хвиля популяризації вуличного мистецтва. Влада все ще боролася з "вандалами", проте тепер розписи на стінах стали розглядати не тільки як псування майна, а й частину культури.
Це пов'язано з тим, що стріт-арт декриміналізували, він вже так активно не переслідувався законом, тому втратив свою головну привабливість — ризик. Залишились лише ті, хто бажав естетично збагачувати міський простір і творити
заради мистецтва, а не вандалізму.
«У Брістолі і в Лондоні, де з'являвся Бенксі, роботи відрізнялися надзвичайної протестами. Часто чіпав святе, чого не прийнято було чіпати: її "монаршеську" величність, відношення між королевою і принцесою Діаною, він залишався на боці народу. Активно критикував поліцію за її жорстокість», — зауважує Анна Місюн.

фото з сайту https://artifex.ru/wp-content
Походження Муралів як різновиду
мистецтва стріт-арт
Поняття му́рал дійшло до нас ще з іспаномовної Мексики (англ. mural — «фреска»; ісп. muro — «стіна», «мур») — це настінний розпис, оформлення громадських споруд циклами фресок з історії країни, життя народу, його боротьби. У 1910-1917 роках Мексику охопив вогонь революційних подій та реформаторських зрушень першої половини двадцятого століття. У місті Ороско за збігом обставин зібралися тоді митці, що почали друкувати в газеті «Авангард» плакати революційної тематики, а згодом їх вже називали «паперові мураль». Звідти і поширили назву такої течії стріт-арту, як муралізм. Цими плакатами заліпили стіни на великій площі, створюючи ілюзію фрески або стінописів.
«Мурал як тип сучасної настінного живопису не всередині будівлі, а зовні, дійсно з'являється в Мексиці. І це відповідає латиноамериканської історичної художньої практиці розписування будівель зовні, яка зберігається ще з часів ацтеків та інків, в креольській культурі», — розповідає Анна Місюн.

«Дієго Рівера слідував традиції, об'єднував авангардні напрямки 20-30х років з культурною традицією. Тому їх мурали носили агітаційний характер, тому що ті, кому було адресовано це мистецтво, були людьми неосвіченими. Ідеологія полягала в тому, що краса повинна належати народу, мистецтво не має простоювати в музеях, воно повинно вийти на вулиці міста», — каже мистецтвознавець.



фото з сайту:
https://cs8.pikabu.ru/post_img/big
В сучасній Україні мурали активно почали з'являтися з 2013 року, коли громадянська позиція висловлювалась у низці протестів: у першу чергу політичних. Події тих часів закликали суспільство до змін, це вилилося не лише у Революцію Гідності, а й позначилось на рівні міського простору країни. Така тенденція ріднить нас у певному сенсі із Мексикою, де засіб виражати свої позиції через монументальний живопис був покликаний громадянськими зрушеннями. Великий бум муралів стався у столиці: Київ на очах перетворився і обріс величезною кількістю малюнків. Створили цілі проекти, що запрошували до України митців із всього світу. Наприклад, це «Art United Us», або якщо казати про Одесу, то «Odessarium», до робіт якого ми ще повернемось.
Поява стріт-арт (муралів)
на вулицях Одеси
Архітектура Одеси зберегла цілий вир різноманітних течій, часів та культур. Вулиці наповнені колоритними спорудами, що перекликаються між собою, створюють розповідь про історію міста. Ця розповідь у комплексі із образними символами має назву «міський простір». До сьогодні громада не може зійтись до єдиної думки, чи доречно урбаністичне мистецтво на вулицях старого міста? Частина каже, що воно спотворює вулиці Одеси, а інша частина навпаки, наголошує на користі вуличного мистецтва через його соціальну місію.
Денис Білий
Художник, учасник команди M97 Project.
фото з сайту: https://zachem.com.ua/
«Багато речей не вписується в архітектуру старого міста - це проблема. Але вуличне мистецтво завжди можна зафарбувати. З віком, звичайно, намагаєшся думати, що і де доречно», — розповідає художник Денис Білий, учасник команди M97 Project.

Одними з найперших митців, що привернули увагу до вуличного мистецтва міста Одеси став стріт-арт проект студії M97 Project. Починаючи із звичайних графіті та підліткових малюнків на стінах будинків, команда з двох хлопців перегорнули відношення одеситів до вуличного мистецтва.

«Починали з хуліганства, купили з однокласниками балончик фарби і пішли бруднити стіни. Або ще раніше. Якось в дитинстві мене поставили в кут, добре, що при мені був фломастер. Скорочував час малюючи на шпалерах. З дитинства закохався в малювання», — згадує Денис Білий.

Творчий шлях команди M97 Project починається як у всіх: із підліткового бунту та жаги висловлюватись. Згадуючи свій шлях становлення, Денис каже, що встиг декілька раз потрапити у відділ поліції за намальовані на стінах графіті, але нічого серйозного з ними не траплялось.

«Бувало підходили правоохоронні органи, тут головне спокійно пояснити, що і навіщо ти робиш. Завжди ставилися з розумінням і не чіпали», — каже Денис.

Процес створення нових малюнків на вулицях Одеси описує просто: ідея може довго народжуватись, а може прийти вже при погляді на стіну, як це було з одним з найвідоміших проектів #ANIMALBWS. Три роки тому вулицями Одеси почали з'являтись малюнки фламінго, равлика, тигра, тощо. Таким чином вони присвятили свої витвори взаємодії між тваринним світом та людьми. Також вони створили мурал Віри Холодної, що заходиться на вулиці Мала Арнаутська, 46. Аби привернути увагу до історії створення одеського кіно і відомих діячів культури, що безпосередньо важливо для жителів міста.

Головним призначенням стріт-арту, за думкою Дениса Білого, є привернення уваги, розважити митця та аудиторію. Художник наштовхує глядача на думки у потрібному напрямку, чіпляє енергетикою наче магнітом, але не змушує щось робити.

Олексій Шкурат
Директор арт-студії «Peach»
Ще одним яскравим прикладом розвитку стріт-арта в Одесі є арт-студія «Peach». Директор Олексій Шкурат перший, хто почав привертати увагу засобів масової інформації до вуличного мистецтва. Раннім проектом були гаражі у жилому масиві Черемушки. Він особисто створив запит до телебачення і майже наступного дня аби побачити роботу приїхали п'ять телеканалів. Так про вуличне мистецтво заговорили на рівні регіональної громадськості, а не в одному лише стріт-арт ком'юніті. Головними труднощами були погодні умови і поверхні стін. Проблем із поліцією не виникало, тому що працює команда легально і обов'язково узгоджується з адміністрацією. В арсеналі робіт студії є як соціальні проекти, так і комерційні. Соціальні — дитячі будинки, а комерційні різного виду бізнес, що хоче якось прикрасити свій робочий простір.

Відомою роботою арт-студії «Peach» став мурал «стіна пам'яті Шолома Алейхема», що знаходиться
на вулиці Канатній, 67.
Важливим і показовим твором вуличного мистецтва від команди студії «Peach» є фреска в Одеському дворику на вулиці Дерибасівській на кутку Єврейської. Вона стала найбільшою в Україні роботою стріт-арт, розміром у три поверхи, та побила всі рекорди. Сам Олексій Шкурат дуже пишається фрескою та виділяє її серед кращих витворів настінного розпису в Одесі. Працювала команда із п'яти осіб, аби зобразити видатних діячив різних епох та часів південної столиці.
Саме з цих невеликих проектів бере свій початок вуличне мистецтво Одеси, що із звичайного ванділізму переростає до розмірів настінного розпису.
Left
Right
Мурал-арт у контексті міського простору Одеси
Вплив стріт-арту, а зокрема муралів на простір міста не можна заперечувати. Міське середовище включає в себе не тільки назви вулиць, дорожні знаки, шпальти, рекламні щити, а й кожну деталь, яку можна висловити на стінах, або в ландшафті.
«Мурали не завжди висвітлюють соціальні проблеми. Їх можуть відображати графіті, на прикладі відомого рейтера Бенксі, який займається соціальною тематикою. Мурали ж, часто послуговують прикрасою міста, але в той же час здатні містити в собі деякий сенс. Добре, коли йде історичний підтекст: оформлення муралів на Катерининській, на будинку Бабеля, картина в пам'ять про Шолом Алейхема — тут головним є нагадати суспільству, що в Одесі жили такі відомі особистості» — вважає директор арт-студії Олексій Шкурат.
Завдяки стріт-арту суспільство має змогу висловлюватись. Іноді, вуличні рейтери в змозі підняти питання, важливий для суспільства, але який з деяких причин замовчується засобами масової інформації. Мурали, як виток стріт-арт, несуть в собі таку ж функцію — інформаційну. Але окрім неї, саме для Одеси актуальною є естетична функція. Картини на домівках, які ми спостерігаємо на вулицях рідного міста сьогодні не завжди намагаються торкнутися болючих тем. Навпаки, вони дуже м'які, естетично привабливі. Вони існують, щоб прикрашати стіни застарілих домівок і місцями сховати існуючи недоліки.

Але якщо звернути увагу на загальний український простір, то багато вітчизняних митців теж здатні у своїх роботах апелювати до суспільно важливих, або філософських тем. Так, наприклад, український митець Саша Корбан відтворив у Маріуполі величезний Мурал «Мілана», присвячений маленькій дівчинці, що у 2015 році під обстрілом втратила батьків. В Одесі роботи Гамлета Зіньківського «ця стіна – мій дім», та інші чорно-білі графіті, наповнені філософським підтекстом також не залишили людей байдужими.

Якщо порівнювати Одеські мурали і Київські - це абсолютно різні смислові навантаження. Так, в Києві теж не багато робот на гострі соціальні теми, проте вони часто зачіпають філософський контекст. Одеса ж більше славиться своїми декоративними елементами, які тримаються на ностальгії до старого часу, вважає Анна Місюн. Згадуючи початок 2000-х, вона розповідає, як на місці торгового центру Афіни була стіна, і мер міста оголосив: я видам для вас матеріали, щоб ви змогли розписати цю стіну.

«Я бачила, що там було намальовано: вид на одеський пам'ятник Дюку з боку порту, морські пейзажі, дівчата зустрічають матросів. Жодної гострої політичної чи соціальної роботи не було, жодної проблемної. Багато з них просто гарні з естетичної точки зору », - ділиться спогадами Анна.

То в якому стані взагалі на сьогодні залишається стріт-арт вулиць нашого міста? Чи достатньо одеським муралам лише декоративної складової? Ці питання розкривають головні функції монументального мистецтва Одеси — соціальні комунікації. Мешканці міста своїми зусиллями формують оточуюче середовище, тому соціальна функція виконується навіть тоді, коли художник програмує естетичну. Це відбувається через те, що неважливо, як саме змінюється простір: прикрашання недбало доглянутих стін домівок, прибране сміттєзвалище у яскравий арт-об'єкт, або інших проявів вуличного мистецтва. Важливо, що люди починають інакше ставитись до свого міста. Починають захищати його, та берегти, на тлі чого з'являється суспільний діалог.

За думкою Анни Місюн, естетика сама по собі виконує соціальну функцію. Тут важливий факт з'єднання в простір людей, які там живуть. Як народжується це з'єднання? Кожен раз незрозуміло. Що відбувається: простір нашого існування виносимо за межі будинку. Тепер наш будинок закінчується не на порозі, а в під'їзді. «Де закінчується ваш будинок?» У нас проводили таке опитування і переважна більшість респондентів назвали поріг своєї домівки, — каже Анна. Як тільки люди починають ставитися до цього простору співчутливо, тоді і зберігається, і змінюється зміст та соціальне наповнення цього району. Що може активувати таке підключення? Звісно, на це здатні мурали. Люди почнуть їх захищати і навколо них об'єднуватися.

Мурал може стати осередком комунікативного спілкування, зміни. Жителі домівок, які потребують реставрувати стіну у своєму дворі, аби прикрасити її муралом, повинні будуть зібрати кошти, віднайти загальними зусиллями художника. Оплатити матеріали, які досить дорого коштують, навіть якщо не враховувати роботу митця (іноді це на власній ініціативи). Більшість буде висловлювати свої бажання щодо того, який малюнок буде зображений на стіні, тому що це дуже важливо: одна єдина площина у дворі змінює міський простір взагалі декількох домівок. Тобто, це не лише зміни для жителів будинку, на якому зображений мурал, але й тих, хто знаходиться поряд. І поки відбувається ось цей процес творення, народжується несвідома потреба комунікувати між собою у суспільстві. Підіймати не лише питання проблематики зображеної картини, але й усього соціокультурного і міського простору, що їх оточує. Це, як каже культуролог, — громадянське суспільство.


«Громадянське суспільство розвивається на рівні нашого повсякденного проживання, а зовсім не в парламенті. Тут, навколо муралів. У цьому сенсі стріт-арт це дуже важливе, зовсім іншого рівня мистецтво. Безсумнівно комунікативне. Його головне завдання, як і у соціальної масової комунікації — вибудовувати наше спілкування один з одним. З різних повсякденних питань, які нас хвилюють, і цілком неважливо, буде це гостро-соціальний мурал, або буде це декоративне зображення. Це те, що змушує нас посміхнутися, коли ми їдемо по місту», — вважає Анна Місюн.
Сьогодні мурали і стріт-арт загалом, не лише Одеси, гарний комерційний проект. Їх можна використати як прикрашання новобудови, або задля привернення уваги до будь-якого невеличкого бізнесу. І якщо запитувати, чи заважають вони саме архітектурі Одеси, що спотворюють образ міста, потрібно поставити зустрічне питання: а чи вписується до образу місто усі ці торгові центри, або ті ж багатоповерхові гіганти, що наче гриби після дощу з'являються посеред старих одеських двориків. Але чи розуміємо ми взагалі, якою повинна бути наша Одеса?

«В Одесі досі з 1987 року немає генерального плану міста. Є проекти, але прийнятого плану реконструкцій, ідеологію, стратегію яким ми хочемо, щоб був наш місто візуального - немає. Тому, говорити про те будуть у нас мурали чи ні, потрібні вони місту, можуть вони бути в центрі або не можуть - безглуздо. Ми не знаємо, який в нас центр міста», — завершує свою думку доцент культурології та мистецтвознавства, Анна Місюн.

Краще з усього, як демонструє світова практика, розташувати мурали у спальних районах міста. Де досить сірі вулиці, ненадійний район. Це допоможе привернути увагу не тільки самих жителів до проблем їх місця існування, але розвинути туризм навколо міського простору. Адже вже сьогодні існують туристичні маршрути, які включають в себе об'їзд муралів міста. Такі зміни ведуть до поліпшення соціального середовища навколо вулиць, та покращують естетичну складову міського простору.



Мурали по-одеськи
Важливим проектом саме для Одеси став «Odessarium» у 2017 році. Координатором проекту виступало Олена Орлова. Із різних точок світу були запрошені відомі вуличні митці, які створили багато якісних муралів. Та яка їх цінність на вулицях міста, та чому потрібно звернути на це увагу? Запрошуємо пройтись по найяскравішим муралам Одеси від проекту «Odessarium», та інших одеських митців.
Адреса: Мала Арнаутська, 46
Акторка Віра Холодна

Автори: Студія «M97 Project» (Одеса)
Одразу на перехресті на очі трапляється величний мурал, що зображає чорно-біле фото акторки Віри Холодної. Його присвятили святкування сторіччя одеської кіностудії, адже вона знаходилася біля витоків її створення. Мурал несе у собі важливу культурно-просвітницьку функцію, а не лише естетичний підтекст. Потрібно знайомитись із видатними фігурами історії одеської кіностудії і пам'ятати про їх досягнення.
Адреса: Сегедська, 5
Моряк
Автор: Анастасія Білоус (Великобританія)
На розі пр. Місячного за оточуючим світом спостерігає старий моряк із папугою на плечі. Це звернення до коріння Одеси, як портового міста, гра на звичних нам образах. У цьому разі виконуються естетична та соціальна функція: завдяки малюнку простір змінився, стіну будинку більше не завішують рекламними щитами.
Адреса: Ольгіївська, 10
Unisurter
Автор: Wanjah (Франція)
Схований серед спального району мурал із головою дівчини, шкіра якої змінює колір, залежно від частини обличчя. Вочевидь, автор таким чином підіймає важливу не так для суспільства Одеси, як для світової громади в цілому тему – расову дискримінацію. У даному випадку це рівність незалежно від коліру шкіри. Цей мурал виконує функцію гостросоціальну у всесвітньому контексті.
Адреса: Буніна, 3
Кіт
Автор: BKFoxx (США)
Майже у самому центрі міста, поряд із вулицею Дерибасівська розташувався великий вуличний котик. Художниця, коли побачила такого кота в одеському дворі зрозуміла, що не може оминути важливу тему: безхатні тварини. Нажаль, це дійсно проблема нашого міста, яку потрібно вирішувати належним чином. На муралі є надпис: «Ти назавжди несеш відповідальність за тих, кого приручив».
Функція його соціальна, підіймає суспільно важливу тему.

Адреса Сегедська, 6
Телепорт
Автор: Анастасія Білоус(Великобританія)
Мурал був задуманий, як спосіб донести людям, що смартфони можуть слугувати на благо. Люди зв'язуються і практично переходять з одного світу в інший, при цьому перебуваючи на відстані. Це дуже важливо для сучасного життя. У даному випадку функція естетична, з соціальним підтекстом.
Адреса: Французький бульвар, 11Б
Тюлень
Автор: Kraser (Італія)
Величний мурал намальований одразу на дві стіни старого дому Одеси. Це відоме фото, що з'являється за запитом в інтернеті, але в уяві художника заграло новими фарбами. Тюлень виконує виключно естетичну функцію, прикрашаючи вулиці міста.
Адреса: пр. Пироговський, 6
Шлях додому
Автор: Олександр Писарчук, Дмитро Вовк (Україна, Маріуполь)
Їх ще називають «Диптих пара», тому що чоловік та жінка зображені на двох частинах будинку. Ми бачимо, що всередині чоловіка зображений маяк, а у жінки — корабель, та місяць, на який світить ліхтар. Дуже романтична робота, закликає замислитись про відношення між двома. Головна функція — естетична.

Адреса: вул. Тираспольська, 16
Шилодзьобка
Автор: Матa Рудa (Коста-Ріка/США)
Автор роботи звертається до суспільства із покликом берегти екологію. Пташка, що літає над людською рукою не знає, чого їй чекати: милості і допомоги від людини, або справжнісіньку загибель. Естетичну та соціальну функцію відображає
задум автора.
Адреса: вул. Мечникова, 34 (стіна головного корпусу Одеського національного морського університету)
Минуле і майбутнє
Автор: Wasp Elder (Британія)
Автор роботи і команда «Odessarium» так коментує свій мурал:

"Старий український рибалка на цій картині зосереджений на монотонній роботі, поєднуючи та сплітаючи нитки рибальської сітки в єдине ціле. Маленька дівчинка дивиться вдалину на пейзаж, що символізує складнощі та негаразди, а її погляд — стурбований, але водночас мужній і рішучий. Різні покоління — старість і юність — разом у пошуку зв'язку, що об'єднує", — розповідає Wasp Elder.

Стик двох часів, що повинні один з одним буди у злагоді і допомагати. Тут навіть можна казати про філософське розуміння муралу, а також і про його філософську функцію.

Адреса: вул. Тираспольська, 34
Слон
Автор: Ернесто Марані (США)
Слон, який обростає квітами викликає дуже приємні емоції, несучи в собі виключно естетичну функцію і образи.
Адреса: Новосельського, 68А
Міста-побратими: Одеса і Регенсбург
Автор: студія «M97 Project»
Один з найбільш суперечливих муралів Одеси знаходиться навпроти Кірхи. До сих пір ведуться дискусії на тему того, чи вписується він в простір старовинної будівлі, або тільки псує його. Суть його розуміння відбивається в самій назві. Тут важлива історична функція.
Адреса: Французький бульвар, 85 (санаторій імені Чкалова)
Кінь
автор: Ернесто Марані (США)
Корпус санаторію ім. Чкалова розмальована вже відомим нам митцем із Америки. Це велика голова коня, крізь яку начебто проростає рослинність. Він поєднує морський, та наземний світ. Суто естетична функція.
Більшість одеських муралів головним чином прикрашають будинки. Вони можуть приховувати недоліки стін, змінювати естетику міста, але до того, щоб торкатися гострих соціальних проблеми мурал-арт Одеси поки не готовий. Але ми завжди маємо змогу створювати дискусії стосовно середовища нашого міста і брати активну участь у його збагаченні.
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website